Трипільська культура
Культура мідного віку (халколіту) і ранньої епохи етапу бронзи, що дуже поширена на території України, Молдови та Румунії. Часто вживані назви — трипільсько-кукутенська спільність, культура Трипілля-Кукутені. Відкрив її В. Хвойка в кінці 19 століття поблизу села Трипілля на Київщині. Територія поширення трипільської культури — від лісостепового передгір’я Карпат до Середнього Подніпров’я. Головна визначальна риса трипільської культури — особливий посуд, що поділявся на 2 групи: кухонний та столовий. Для столового характерна висока технологічна досконалість, а з середнього періоду — він прикрашався розписним орнаментом червоною, чорною та білою фарбами в різних поєднаннях. Кухонних посуд був гіршої якості, прикрашений прокресленим орнаментом і наліпами, часто у вигляді голівок бичків. Кераміка різних районів і навіть кожної трипільської общини відрізнялися між собою.
Наприкінці жовтня я відправився в чергову свою бігову подорож, щоб ознайомитися з досить цікавим українським трейловим забігом під назвою “Трипілля – “Шари Часу””, що проходить щороку у селі Витачів. Вперше про нього я дізнався ще в 2019 році і з тих пір дуже хотів взяти в ньому участь. Тож, коли побачив, що цього року на нього відкрилась реєстрація, одразу подав свою заявку.
Реєстрація
Для реєстрації необхідно було відправити свою заявку на офіційному сайті події. Кожен з учасників міг трейлового забігу “Трипілля – “Шари Часу”“ міг обрати одну з двох дистанцій на 24 або 12 кілометрів.
Маршрут основної дистанції в 24 кілометра складався з одного кола з набором висоти 500 метрів. Він проходив в основному в лісистій місцевості та вздовж схилів річки Дніпро, звідки відкривались мальовничі краєвиди. Крім того, організатори подбали про відпочинок і харчування. На маршруті передбачено три пункти гідратації, де можна трішки відновити свої сили.
Біг
Чесно кажучи, під час реєстрації на трейловий забіг “Трипілля – “Шари Часу””, я від нього чогось незвичного і особливого не очікував. Це мала бути для мене вже звична і досить легка 24 кілометрова пробіжка осіннім лісом та навколишніми полями, де образно ти маєш бігти від однієї точки з написом “Старт” до іншої з написом “Фініш”.
Однак, вийшло цього разу зовсім не так. Але все по порядку.
Сама бігова подорож розпочалась суботнього ранку біля метро Вирлиця, де на учасників трейлу очікував трансфер. Він мав нас доправити до стартового містечка в селі Витачів, де організатори почали видачу стартових пакетів. Стартове містечко трейла зустріло спортсменів туманом, тому старт перенесли на одну годину пізніше.
Тож, після невеликого брифінгу організаторів забігу “Трипілля – “Шари Часу”, які розповідали про особливості маркування траси, о 12 годин дня пролунав стартовий сигнал і ми вирушили у чергову бігову подорож. Варто одразу зазначити, що на маршруті учасники зустрічають два види маркування: помаранчеве та червоне для двох різних дистанцій (12 та 24 кілометри) відповідно. Адже старт в усіх був спільний.
Перші кілька кілометрів нічим особливим не відрізнялися від інших трейлів, що я бігав раніше. Просто собі біжиш по лісу і насолоджуєшся навколишньою природою, а через декілька кілометрів на тебе чекає табличка з написом “Фініш”. І це напевне трішки мене розслабило, бо перші пригоди розпочались вже через 5 кілометрів після старту. Саме тоді раптом мені назустріч вибігла група бігунів, які повідомили, що далі розмітки немає і треба повертатись назад.
Важко було передати моє здивування, це тільки 5 кілометр, і я вже встиг побігти не туди. Звісно, це трохи мене засмутило, осінній різнокольоровий ліс, красиві види на річку Дніпро, що далі супроводжували бігунів, додавали позитиву цій ситуації. Крім того, я був не один такий.
Тому далі довелося бути більш уважнішим і придивлятися до розмітки. Особливо коли два кольори розмітки (помаранчевий і червоний) збігались в одній точці, тут вже приходилось відкривати трекер і дивитись по якій далі бігти і чи випадково тут ти не пробігав.
Друга цікава частина пригод цього дня для мене розпочалась десь після 10 милі, коли я вибігав з повороту, то примудрився звернути не туди. А найбільш неприємний сюрприз очікував мене на 13 милі, коли я майже дістався третього КП, яке мало розміщуватись десь за перехрестям, але цих перехресть виявилось декілька підряд.
Тому, поблукавши там деякий час та не знайшовши КП (хоча я навіть не впевнений чи там його шукав), я вирішив, що прийшов час рухатись до “Фінішу”. Дорога до нього знову проходила осіннім лісом та склонами, з яких відкривався гарний вид на річку Дніпро. Це додавало позитиву цій трейловій історії. За 3 години і 34 хвилини мені все таки вдалося побачити напис “Фініш”.
Враження
Після трейлового забігу “Трипілля – “Шари Часу”” у мене залишилось багато позитивних вражень і, в першу чергу, через те, що організатори під час нього запропонували щось нове учасникам. Маршрут мав дві розмітки червоного і помаранчевого кольору, які інколи трохи плутали нас. Але головне було цікаво їх розгадувати, на відміну від інших подібних трейлів, де учасникам пропонується просто пробігти з пункту “А” в пункт “Б” по повністю маркованій трасі. Дана концепція, ще не досить якісно відпрацьована, але трейлу “Трипілля – “Шари Часу”” є що цікавого запропонувати любителям побігати по осінньому лісу.
Що ж стосується мене, то участь в трейлі “Трипілля – “Шари Часу”” дозволила мені перевірити себе на уважність під час бігу. Але головне, мені вдалось під час трейлу зрозуміти, як я буду реагувати на ситуацію, коли збиваюсь з маршруту та починається майже істерика (особливо, коли ти третій раз губишся). Що я буду, при цьому, робити: піддатись паніці чи шукати оптимальний варіант. І краще для мене набути такого досвіду в околицях Витачева, чим десь у горах чи в пустелі.
