Біговий рік напередодні цього забігу вийшов доволі цікавим та насиченим. Тому на фінал сезону я вирішив знайти якісь цікаві бігові змагання, які могли стати яскравим завершенням спортивного року. Мій вибір пав на зимовий гірський трейл – “По краю зими”, що входить до серії пригодницьких перегонів “Adventure Competitions Series”. Ці змагання привернули мою увагу ще в минулому році, адже вони виявилися єдиним зимовим забігом, що проходить у горах в Україні. Але тоді мені щось завадило їх відвідати. Тому я твердо вирішив, що в наступному році обов’язково це зроблю.
Окрім вдалого завершення бігового сезону, участь у подібних стартах стала гарною нагодою спробувати щось нове для себе. Адже до цього досвіду бігу зимою в горах в мене ще не було. Крім того, не варто забувати про маленький бонус участі у змаганнях – це можливість підкорити зимовий Смотрич і Вухатий Камінь. Тому, як тільки відкрилась реєстрація на “По краю зими”, я одразу пройшов реєстрацію. Я точно був впевнений, що ця бігова пригода буде для мене цікавою та незвичною.
Реєстрація
Усі бажаючі прийняти участь у зимовому гірському забігу “По краю зими” повинні були пройти онлайн реєстрацію на офіційному веб-сайті бігової події – acs.ture.ua. Тут можна було обрати одну з двох дистанцій: забіг на 32 та 20 кілометрів. Крім двох основних дистанцій організатори підготували учасникам і “вертикальний забіг” на дистанцію в 5 кілометрів. Він повинен був пройти на наступний день після основних стартів.
Маршрут гірського забігу в 32 кілометра складався з одного кола, яке проходило по засніженим гірським схилам біля гори Смотрич. Він мав два контрольних пункти (кп) на вершині самої гори (9 кілометрів) та біля села Дземброня (15 кілометрів). Загальний набір висоти складав – 2015 метрів. Старт і фініш знаходилися в одній точці у кемпі “Білий Слон”. Перший і другий відрізок трейлу мали свої ліміти часу – на подолання кожного надавалося по 3 години, останній відрізок в 15 кілометрів ліміту часу не мав.
Біг
Остання цьогорічна бігова пригода для мене розпочалась у п’ятницю на пероні київського вокзалу. Тут на мене очікував потяг до Івано-Франківська, а вже звідти я планував скористатися трансфером до стартового містечка, який надавали організатори змагань кожному учаснику. Як тільки я кемпу “Білий Слон”, де саме і розташовано було стартове містечко, то відразу вирушив по свій стартовий пакет. Потім я заселився до кемпу та переодягнувся у свою бігову екіпіровку, бо до старту останньої пригоди в сезоні залишилося не так багато часу.
Але найцікавіше мене очікувало в суботу о 10 годині ранку. Саме на цей час було призначено старт зимового гірського забігу “По краю зими”. Старт для дистанцій 32 та 20 кілометрів був спільний. Він обіцяв бути доволі цікавою зимовою прогулянкою засніженими горами. Дистанцію в 32 кілометри можна було розділити на 3 відрізки, а саме підйом на гору Смотрич (9 кілометрів), спуск з гори до села Дзембротня (6 кілометрів) та біг на фініш (15 кілометрів).
Перші десь три кілометри забігу проходили засніженою дорогою до перехрестя, де учасники на 32 кілометри бігли підкорювати гору Смотрич, а ті хто обрав 20 кілометрів, до села Дзембротня. Тому найцікавіше для мене, тобто підйом на гору Смотрич, розпочиналось саме після цього кілометру. Спочатку долати дистанцію було доволі легко, але десь на 5 кілометрі в мене зламалась одна палка, що трішки засмутило. Адже палками я користувався рідко, тільки під час свого першого гірського забігу в 2019 році – “Goverla Race”. Це звісно маленька дрібничка в порівнянні з тим, що на мене очікувало згодом.
Найвеселіша частина трейла розпочалось десь на 7 кілометрі. Чим ближче було до вершини, тим погода ставала менш привітною. Але, не дивлячись на крижаний вітер та мороз, що пронизували лице та руки, час від часу провалюючись по коліна у сніг, все таки рух до вершити та першого контрольного пункту неспішно продовжувався. Нарешті довгоочікувана вершина Смотричу, де мене зустріли радісні волонтери. Вони пригостили теплим чаєм, я трохи відпочив і знову вирушив боротися з вітром, а разом з тим і зі своїми думками. Бо внутрішній голос час від часу мені говорив, що обравши дистанцію в 20 кілометрів, бігти мені було б значно легше. Але я постійно проганяв ці думки, бо попереду на мене очікував ще один цікавий відрізок, а саме гора Смотрич – село Дзембротня (6 кілометрів).
Підкорення другого відрізку, особливо перші його кілометри, де учасникам потрібно було пройти від Смотрича до гори Вухатий Камінь, були не набагато легшими, знову очікувала відкрита місцевість з сильним вітром, а рухатись доводилося в основному навмання. Навкруги був лише один сніг і майже нічого не вказувало на те, що пару хвилин тут хтось міг пробігати. Сліди дуже швидко замітав сніг і їх важко було розгледіти. Після гори Вухатий Камінь на учасників очікував спуск до села Дземброня та другий контрольний пункт.
Дістатись середини маршруту трейла, а саме другого контрольного пункту, мені вдалось через 4 години 37 хвилин після старту і ці перші 15 кілометрів стали для мене найважчими з того, що я колись бігав. Побачити намет на засніженій галявині – це була величезна радість для мене, адже це означало, що середина маршруту залишилась позаду і до фінішу не так багато. Крім того, в наметі на учасників трейлу очікували волонтери з теплим чаєм та різними смаколиками. Затримуватись тут надовго я не став, бо попереду було ще 15 кілометрів, які вели до фінішу і їх хотілося подолати до заходу сонця.
Друга частина трейла видалася мені легшою від першу, але на її подолання майже не лишилося сил. Фінальні 15 кілометрів трейлу проходили досить важко, почали нагадувати про себе мої помилки у виборі екіпіровки. В голові з’явилися навіть різні негативні думки, які доводилося проганяти згадуючи назву одного британського фільму 1977 року – “Іди вперед або помри”. Саме ці чотири слова досить сильно мене мотивували і давали сили рухатись уперед. Але, як не крути, з кожним кілометром, який наближав мене до фінішу, все менше і менше залишалось бажання бігти далі.
Десь за 7 – 8 кілометрів від фінішу мене наздогнав Олег, який знімав розмітку з маршруту, тому останні кілометри долав в його чудовій компанії, за різними розмовами. Це дозволило мені менше уваги звертати на втому. Через 9 годин від початку бігової пригоди я знову побачив кепм “Білий Слон”. Це означало, що остання бігова пригода року підійшла до свого завершення.
Враження
Зимовий гірський забіг “По краю зими” запам’ятався мені гарною організацією бігової події, а головне цікавим маршрутом забігу та чудовими засніженими краєвидами українських Карпат, що весь час супроводжували учасників. Трейл “По краю зими” дозволив мені дізнатись, що можна очікувати від бігу зимою в горах і відповідно до чого потрібно бути готовим. Як виявилося, біг у горах дуже сильно відрізняється від усіх забігів, які до цього я бігав зимою. Бо якщо в підніжжі гори Смотрич була ясна сонячна погода, то на вершині вона була зовсім інша. Я на власному досвіді в черговий раз переконався, що недооцінка може погано відгукнутись згодом.
Був щасливий, що взяв із собою:
- два бафи і шапку (перший баф покрився льодом поки дістався першої вершини, тому була змога його замінити)
- дві кофти (одна тепла, інша вітрозахисна, що дуже допомагало на вершині)
Але я не взяв і в деяких моментах дуже сильно себе лаяв за це:
- бахіли і гольфи (верх короткого носка перетворився в своєрідні “льодові кайданки”, які почали згодом сильно натирати ноги)
- вітрозахисні рукавиці (від легких під час сильного вітру не було майже ніякої користі)
