Під час знайомства з українськими півмарафонами мою увагу привернув досить цікавий напівмарафон, що проводиться у місті Славутич. Півмарафон у Славутичі можна по праву назвати одним з найстаріших півмарафонів Україні – у 2019 році забіг організовується вже у 30-й раз. Крім того напівмарафон у Славутичі є одним з четвірки так би мовити українських енергетичних напівмарафонів (півмарафони України, які проходять в містах-супутниках АЕС) наряду з “Забігом під градирнями”, “Енергодарський напівмарафон” та “Нетішинським напівмарафоном.
Щороку під час проведення напівмарафону “Пробіг пам’яті героїв Чорнобиля “Славутич”” влаштовується чемпіонат між командами працівників атомних електростанцій України. Але уваги варте інше: учасники пробігу віддають шану героям – ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи 1986 року, що стала темною плямою на історії України. На мою думку, взяти участь у такому півмарафоні пам’яті на честь мужніх людей, що рятували увесь світ від жахливих наслідків катастрофи – це набагато краще, ніж пити пиво на лавці у парку. Але це вже невеличкий ліричний відступ.
Реєстрація
Зареєструватися для участі у пробігу та сплатити стартовий внесок можна на сайті vseprobegi.org. Організатори півмарафону мають власну сторінку у Фейсбуці, де можна відстежувати головні новини.
Дорога до Славутича
На початкові моєї подорожі до європейського куточку України мені було потрібно вирішити дві важливі проблеми – як дістатися до міста Славутич та де переночувати у місті. Так як майже нічого не знав про місто, перед тим як завітати до нього. Лише чув колись, що Славутич – це невеличке містечко поблизу кордону з Білоруссю. Дістатися до місця призначення я вирішив електричкою – шлях зайняв приблизно 3 години. На диво електричка виявилася доволі непоганою та зручною. В дорозі мене очікувала приємна зустріч зі старим знайомим Василем Мищенко, тому шлях промайнув ніби непомітно за цікавою розмовою.
Організатори запропонували зручне рішення з приводу житла – усі охочі могли отримати контакти, де можна зупинитися під час проведення пробігу. Я поклався на організаторів та забронював собі номер у спорткомплексі “Олімпієць”.
Приїхавши до Славутича ми вирішили у напрямку спорткомплексу “Олімпієць”. Я був радий познайомитися з великою кількістю цікавих людей, але найбільше враження на мене справив Анвік Згурський. Цей чоловік – справжня легенда українського лижного та бігового спорту. Йому вже 87 років, але це не зупиняє його дотримуватися активного образу життя, одночасно працюючи на Броварському заводі порошкової металургії.
Біг
Старт півмарафону “Пробіг пам’яті героїв Чорнобиля “Славутич”” було призначено на 11 годину ранку. Прокинувшись уранці, ми вирушили по свої стартові пакети. Після отримання пакетів залишалося ще багато вільного часу, щоб познайомитися з містом та його пейзажами. За 30 хвилин до старту була запланована невеличка прес-конференція, на якій виступав сам міський голова та організатори пробігу.
Усього будо три дистанції на 5, 10 та 21 кілометр, старт для яких був спільним. Участь у півмарафоні “Пробіг пам’яті героїв Чорнобиля “Славутич”” брало небагато людей – десь приблизно 280 бігунів. Маршрут півмарафона складався з одного кола та пролягав мальовничими вуличками Славутича та його передмістям. Перші кілометри траса йшла вуличками міста Славутич, а потім плавно вела до лісу, що чергувався полями та навколишніми селищами.
Біг був доволі комфортним. Спочатку треба було пробігти 10,5 кілометрів в один бік, а потім розвернутися та бігти тим же шляхом назад. На 5, 10 та 15-ому кілометрах були встановлені станції гідрації. На цей раз я біг не один – Василь Мищенко склав мені чудову компанію.
На півмарафон у Славутичі я не ставив якихось цілей – просто хотілося отримати насолоду від чергового цікавого забігу. Але завдяки персональному пейсмейкеру, з яким я разом біг, результати мене приємно вразили.
Перші 10 кілометрів ми з Василем дотримувалися хорошого комфортного темпу, тому промайнули вони прекрасно. Усього за 46:13 хвилини ми подолали половину усієї дистанції. Після цього Василь залишив мене, щоб прискоритися та покращити свої попередні результати на цій трасі. А я продовжив дотримуватися комфортної швидкості для себе на шляху до фінішної лінії.
Від пробігу у Славутичі я зовсім нічого особливого не очікував. Для мене це був черговий звичайний півмарафон, де по замовчуванню є старт та є фініш, а головною несподіваністю залишається те, за скільки мені вдасться дістатися до фінішу. У цей раз мій результат став дуже хорошим – півмарафон було подолано з результатом 1:39:14.
Але не обійшлося без невеличких розчарувань – десь за 1 – 1.5 кілометри до фінішу я дізнався, що траса півмарафону кородша і її довжина складає не 21 кілометр, а приблизно 19 кілометрів.
Фініш
Після того, як усі перетнули фінішну лінію, учасників пробігу очікувала паста-паті у міському ресторані. Після закінчення частування було нагородження бігунів та невеличкий екскурс історією півмарафону “Пробіг пам’яті героїв Чорнобиля “Славутич”” від організаторів. Після завершення офіційних заходів приурочених до півмарафону на мене очікув шлях додому – дорога до Києва пролягала через Чернігів.
Враження
Містечко Славутич порадувало своєю охайністю та чистотою вулиць, а також радянською архітектурою, що додає місту своєрідного шарму. Прогулюючись містом здається, що ти потрапив у Європу, але радянського зразку.
Чудова атмосфера та організація півмарафону “Пробіг пам’яті героїв Чорнобиля “Славутич”” залишили після себе прекрасні враження. Маршрут був дуже комфортним для бігу – трасою можна було насолоджуватися красою природи, дихати свіжим повітрям, та ще й при цьому покращувати свої бігові результати так як траса півмарафону досить таки рівна. Приємні враження не зіпсувало навіть те, що довжина траси не відповідала нормі.
Саме питання з довжини траси півмарафону у Славутичі хотілося б адресувати Українській Федерації Легкої Атлетики. За 30 років, що проводиться біговий захід, можна було й провести сертифікацію маршруту. Саме так роблять у країнах, де чиновники відповідально відносяться до своїх обов’язків.
Booking.com
