Після того, як мені вдалося в 2019 році прийняти участь у гірському забігу “Goverla Race”, мені весь час хотілося повторити біг Українськими Карпатами. Але, на жаль, подібні гірські старти мені не траплялися. загалом таких змагань не багато і більшість з них має довгу дистанцію – понад 40 кілометрів. Але в 2020 році мені все ж таки пощастило. На карті трейлових забігів України з’явився новий гірський забіг “Runa Run Trail”. Я одразу на нього звернув свою увагу. І вирішив для себе, що обов’язково візьму в ньому участь. Тим більше, що ці змагання ідеально пасували мені. Адже основна дистанція “Runa Run Trail” складала не 40 кілометри, а 25 кілометрів з набором висоти 1120 метрів. Це було ідеальним для мене.
Реєстрація
Кожен бажаючий прийняти участь в цьому забігу повинен був подати свою заявку на офіційному веб-сайті події runarun.com.ua. Тут кожен учасник мав обрати одну з двох дистанцій, 25 або 10 кілометрів відповідно.
Маршрут для дистанції в 25 кілометрів складався з одного кола з набором висоти в 1120 метрів. Під час трейлу на учасників очікував стрімкий підйом на найвищу точку Перечинщини – Полонину Руну (1479 метрів) та на вершину Високий Верх (1413 метрів). На початку трейлу учасники мали змогу помилуватись красивими водоспадами Соловей, Давір, Переступень та Крутило, які складають групу Лумшорських водоспадів. На середині трейлу перед учасниками відкривалась чудова панорама з полонини, а в кінці – очікувало озеро Великий Трусня. Крім милування красою Українських Карпат, на спортсменів у пунктах гідратації очікували різні смаколики та вода з ізотоніком.
Біг
Старт “Runa Run Trail” розміщувався неподалік міста Перечин в селі Лумшори. Дістатись до цього мальовничого куточка з Києва можна було двома способами: їхати поїздом на Ужгород або на Перечин. А далі вже зранку у день старту організатори пропонували спортсменам трансфер до стартового містечка. Для себе я вирішив їхати в знайомий мені вже Ужгород по “Uzhhorod Half Marathon”. Побувати в Перечині в мене ще буде нагода, адже там щороку проходить “Perechyn Half Marathon”.
Вечір четверга розпочався для мене на Київському вокзалі в очікуванні потягу, який відвезе мене на зустріч новим біговим пригодам. П’ятниця пройшла теж досить традиційно для передстартових днів: це була прогулянка містом, вечірня пробіжка та отримання стартового номеру для участі в трейлі. Але найцікавіше мене очікувало попереду, наступного ранку о 9:45.
Субота розпочався на стоянці готелю “Закарпаття”, звідки часників трейлу “Runa Run Trail” мав забрати трансфер і доправити до стартового містечка забігу. В дорозі можна було ще трішки подрімати, так як через ранковий туман навколишніми краєвидами особливо не виходило помилуватись. Діставшись стартового містечка, де вже відчувалася бігова атмосфера, я одразу розпочав підготовку до забігу: переодягнувся і здав речі до камери схову.
Очікувати на початок старту “Runa Run Trail” довго не прийшлося. Одразу після невеликої розминки усі учасники забігу на дистанцію в 25 кілометрів (для дистанції 25 і 10 кілометрів старти були окремими) почали займати свої місця в біговому коридорі та слухали останні настанови від організаторів перед початком бігових пригод.
Початок трейлового забігу “Runa Run Trail” проходив асфальтованою трасою, яка за 1 – 2 милі змінилася на ґрунтову дорогу (бездоріжжя) і відповідно розпочався найважчий відрізок маршруту, а саме підйом. Він проходив в основному через буковий ліс, повз групу Лумшорських водоспадів (Соловей, Давір, Переступень та Крутило), а далі на полонину та вершину – Полонину Руну. Підкорювати підйом учасникам було ще більш цікаво через велику кількість багнистих ділянок маршруті. Перший пункт харчування розміщувався десь на 4 – 5 милі. Тут можна було втамувати спрагу водою.
Долаючи першу половину маршруту – підйом, який тоді здавався безкінечним, в моїй пам’яті почали час від часу спливати спогади двомісячної давнини з трейла – “Risnjak Trail”. Під час “безкінечного” підйому радувало одне, що цього разу бігти потрібно було по широкій дорозі, а не по вузенькій стежці. Приблизно десь після 6 милі я знайшов для себе нову розвагу: зустрічаючи на дорозі великі ділянки з болотом і водою вирішив не оббігати їх, а бігти через них.
Приблизно десь між 8 – 9 милею лісова полоса закінчилася і починалась полонина, з якої відкривалась красива панорама навкруги. А вже на 10 милі на учасників очікував другий пункт харчування, де я трішки затримався, відновлюючи свої сили після підйому смачним печивом, колою та салом.
Після другого пункту харчування на учасників очікував вже шлях до фінішу через полонину. Тут довелося трохи утеплитись, бо почав накрапати дощ і віяти прохолодний вітер. А далі знову ліс, третій пункт харчування, що знаходився біля озера Велика Трусня і далі серпантином до фінішу. Долаючи серпантин, на мене знову накотилися спогади двомісячної давнини про Хорватію, де фінальний відрізок трейлу теж склався з серпантину. Спускаючись по ньому і наздоганяючи чергового бігуна, я раптом помітив біля нього його чудового четверолапого напарника. Він радісно супроводжував свого господаря протягом усієї дистанції. Тому здолавши серпантин, я вирішив, що мій фініш має бути неодмінно, після цього маленького пухнастика та його господаря. Тож перед початком асфальтного відрізку трохи їх зачекав і останні кілометри трейлу пробіг в компанії веселого вест-хайленд-вайт-тер’єра (щодо правильності назви породи не дуже впевнений).
Перетнути фінішну лінію мені вдалось через 4 години 28 хвилин після старту. Це був чудовий маршрут з елементами своєрідного дежавю, а головне в чудовій компанії вест-хайленд-вайт-тер’єра.
Враження
Участь в гірському забігу “Runa Run Trail” подарувала мені багато незабутніх емоцій. Але крім них, хочеться відмітити, чудову організацію бігового заходу, цікавий маршрут трейлового забігу, а також подякувати організаторам за відсутність маркувальної стрічки на маршруті. Замість неї було використано фарбу з табличками. Хоча на деяких поворотах додаткові таблички були б не зайві. Ну і звісно велика подяка волонтерам, які постійно допомагати учасникам на пунктах харчування, всіляко підтримували їх тощо.
