А в недiлю пораненьку
Зiбралися громадоньки
До козацької порадоньки.
Стали раду радувати,
Вiдкiль Варни добувати:
Ой чи з поля, ой чи з моря,
А чи з рiчки невелички?
Ой, в недiлю пораненьку
Бiжать, плинуть човенцями,
Поблискують весельцями,
Ударили iз гармати,
Була Варна здавна славна —
Славнiшiї козаки,
Що ту Варну дiстали.
– Уривок української народної думи про похід козаків на Варну (1606)
Цей уривок з української народної думи, яка розповідає про похід козаків на Варну (1606) під головуванням Петра Сагайдачного або Григорія Ізаповича (різні джерела вказують різних керівників походу) я навів не випадково. У травні місяці відбулося знайомство з новою для мене країною Болгарією, яке розпочалося традиційно з участі в біговій події, а саме участь в одному з болгарських марафонів. До речі, у травні місяці в Болгарії відбувається одразу 4 марафонські забіги: два шосейних в містах Варна та Плевен, і два трейлових марафони в селах Синеморец та Равногор. Але мій вибір пав на “Varna Marathon” через те, що сюди було легше всього дістатися.
Реєстрація
Процес реєстрації на марафон у Варні відбувався як і в більшості подібних змагань через його офіційний сайт marathonvarna42km.com. Кожен учасник мав змогу обрати, крім основної дистанції на 42 кілометри, одну з двох дистанцій-супутників на 21 та 10,5 кілометрів. Під час реєстрації необхідно було сплатити стартовий внесок, який складав 30 $ для тих, хто обрав основну дистанцію. Після сплати повинен був прийти лист на e-mail з підтвердженням реєстрації. Але стартовий номер учаснику присвоювався лише в день отримання стартового пакета, тобто перед самими змаганнями.
Маршрут
Маршрут траси основної дистанції в 42 кілометри складався з 4 кіл по 10.5 кілометрів кожне і проходив загалом доріжками місцевого парку та набережною міста Варна. Щоб дістатися місця змагань можна було скористатися літаком або автобусом. Останній варіант мною був відкинутий одразу, адже треба було таким чином перетинати кордон з Румунією, що не зовсім зручно в нинішніх ковідних умовах і є ризики виникнення проблем з цим.
Тому залишився один єдиний спосіб дістатися Варни – літаком. Для цього необхідно було робити пересадку або у Відні, або в Стамбулі, або в Берліні, або в Софії. Я обрав Софію, щоб уникнути неприємних сюрпризів під час перетину кордону.
Ковід ситуація
Щоб потрапити до Болгарії треба було виконати певні умови, пов’язані з ковід ситуацією. А саме вакцинуватися, мати антитіла або негативний ПРЛ-тест зроблений не пізніше чим за 72 години до перетину кордону. Так як я на той час ще не був вакцинований, а перед поїздкою робити щеплення не збирався, антитіл не мав (ця біда поки що мене не зачепила), залишився один єдиний варіант – робити знову ПЛР тест. Єдиний нюанс: здавати ПРЛ-тест мені довелося двічі: перед прильотом в Болгарію та по поверненню в Україну. Тут трішки зупинюся на тому, як повернутися громадянину України до себе до дому.
При прильоті в Україну необхідно встановити додаток “Вдома”, бажано це зробити завчасно, щоб на кордоні сама процедура пройшла набагато швидше. При проходженні кордону потрібно показати екран телефону з відкритим додатком “Вдома” та мати на руках негативний результат ПЛР-тесту, проведений не раніше 72 годин до в’їзду. Якщо ПЛР-тесту немає, то на вас чекає 14-денна самоізоляція. Якщо не має змоги 14 днів сидіти дома, необхідно здати ПРЛ-тест і при негативному результаті самоізоляція завершиться достроково. Здати такий тест можна як в аеропорту Бориспіль, так і при приїзді до місця самоізоляції, викликавши медиків додому, або відвідати клініку, що робить такі тести.
Я вирішив здавати ПРЛ-тест в аеропорту, після чого вирушив до місця своєї самоізоляції. Прибувши додому повідомив додаток, що я вже на місці та можу проходити 14-денну самоізоляцію. З того часу почався відлік днів самоізоляції. Кожен день надається по дві години для того, щоб прогулятися на свіжому повітрі або зробити закупи в магазині. Але моя самоізоляція на ранок наступного дня вже скінчилася, адже система отримала негативний ПРЛ-тест.
Тож, повернемося до Болгарії і безпосередньо самого марафону. По прильоту в аеропорт Софії до старого терміналу я пройшов паспортний контроль, де пред’явив паспорт та негативний ПРЛ-тест. Таким чином, я потрапив до країни.
Знайомство з країною
З того моменту і почалися мої розчарування. Бо одразу здалося, що я потрапив у трішки покращений Єгипет чи Україну: коли тільки виходиш з аеропорту і раптом перед тобою з’являються люди, які хочуть тебе кудись відвести та пропонують різні послуги, які тобі непотрібні (це дуже дратує). Так як я прилетів в старий аеропорт Софії, а відліт до Варни був з нового, мені потрібно було туди якось дістатись. Існує два способи, як це зробити: автобусом за 1 лев, який курсує кожні 30 хвилин між двома терміналами, або таксі (10 левів).
Біг
Опинившись нарешті у Варні я оселився у хостелі і одразу пішов знайомитися з містом. Наступного дня мені необхідно було отримати мій стартовий пакет у готелі “Чорне море”. Для цього потрібно було пред’явити свій паспорт. До стартового пакету входять номер, футболка та рюкзак. Забравши свій стартовий пакет, я пішов далі гуляти містом, милуватися його вуличками і чекати на найцікавіше – безпосередньо на старт марафону.
Він був запланований на наступний день, на неділю 9:30. На площі Незалежності навпроти драматичного театру імені Стояна Бачварова, звідки повинні були розпочатися змагання, з самого ранку почали збиратися бажаючі прийняти участь в “Varna Marathon”.
Його маршрут складався з чотирьох кіл по 10.5 кілометрів кожне, протягом якого передбачені декілька підйомів та спусків. Найбільший спуск очікував на відмітці у 5 кілометрів, а найбільший підйом приблизно за 1 милю до закінчення кола. Сам біговий маршрут проходив частково вуличками міста, набережною Варни, але більша частина територією міського парку, де крони дерев рятували усіх спортсменів від пекучого сонця. Організатори подбали і про пункти харчування. На кожному колі їх було по три, де бігуни могли освіжитися водою або пробувати ізотоніка, а також підживитись приготованими для них смаколиками.
Старт
Після предстартових настанов від організаторів забігу о 9:30 відбувся одночасний старт “Varna Marathon” для учасників марафону та півмарафону і лише потім відбулися старти кілометрів. Тож, о 9:30 розпочались перші мої болгарські бігові пригоди. Сам маршрут мені видався досить цікавим, хоча і складався з декількох кіл. Перша частина кола була зручною для бігу, так як в основному проходила у затінку доріжками парку. Після цього на мене очікував спуск, а далі – набережна, де з однієї сторони відкривався красивий краєвид на Чорне море, а з іншої височіла скала. Бігти по набережній було не зовсім зручно, так як це відкрита площа без дерев під пекучим сонцем. Єдиним порятунком став вітер, який інколи віяв зі сторони моря.
За набережною невеличкий підйом, а далі біг вуличками міста та нове коло. Цей маршрут потрібно було повторити чотири рази. Таким чином, перші 5 кілометрів кожен спортсмен має змогу помилуватися природою парку, наступні 4 кілометри приймає сонячні ванни і наостанок, в голову приходять думки – “як чудово, що на одне коло стало менше”.
Через 4 години 52 хвилини я нарешті подолав усю дистанцію і бігові пригоди вуличками Варни для мене скінчилися, а разом із ними і мій перший болгарський марафон.
Враження
Після цього марафону в мене загалом лишилися приємні спогади і позитивні емоції. Самі змагання вийшли доволі непоганими. Єдине розчарування – відсутність “SportExpo”, де можна було б більш детально ознайомитись з місцевими біговими подіями. Що ж стосується маршруту, то він мені видався цікавим, природа парку та швидкісний спуск, а потім набережна та невеликий підйом. Хоча, як на мене, то на відрізку, що проходив набережною екіпаж пожежників з розпилювачем води не завадив. Сама ж траса марафону була повністю огороджена від стороннього транспорту, за чим слідкувала місцеві поліцейські та моряки. Крім того, на трасі були присутні медики та волонтери, які при потребі надавали допомогу учасникам.
